Я не борець з корупцією в Україні, але корупційна справа Павелка стосується Швейцарії





Я не борець з корупцією в Україні, але корупційна справа Павелка стосується Швейцарії

Арно Беда
112.ua

Відомий швейцарський журналіст і письменник Арно Беда в інтерв’ю Олесі Бацман в ефірі телеканалу “112 Україна” розповів про знайомство з папою Франциском, про свій досвід журналістських розслідувань, а також про своє розслідування щодо корупції в ФФУ на чолі з Андрієм Павелком

Бацман: Добрий вечір. В ефірі програма “Бацман”. У студії Арно Беда – відомий швейцарський журналіст і письменник, біограф Папи Римського Франциска, автор резонансних розслідувань про Домініка Стросс-Кана, Романа Поланськи, Міхаеля Шумахера.

Арно, добрий вечір. Ви написали вже дві книги про Папу Римського Франциска. У вас з ним такі довірчі, теплі відносини. А як і коли ви з ним познайомилися?

Беда: Я дізнався про особу папи Франциска п’ять років тому в Римі. Це було на площі святого Петра ввечері, в день його обрання. Я опинився там майже випадково, але в цьому і принадність нашої професії. Захоплений цією атмосферою, я наступного дня вилетів з Рима до Буенос-Айреса, щоб зустрітися з різними людьми, які знали його: з його сім’єю, з людьми з архієпископства. З цього всього виникло дві книги про папу Франциска. Перша – “Таємний папа” в розповідях його близьких, і друга, що вийшла рік тому, – “Франциск проти всіх”, те, що відбувається зараз і в чому можна переконатися самим. Дійсно, близькі Франциска після декількох місяців, проведених у Буенос-Айресі, сказали мені: “Потрібно, щоб ти зустрівся з Хорхе”. Мені пощастило – я з ним зустрівся 7-8 разів. Завжди зустрічі були короткими, як це буває з такими людьми. Все-таки ця особистість надзвичайно впливова на світовій шахівниці. Він серед п’яти найвпливовіших очільників держав. Зрозуміло, я не можу претендувати на те, що я друг папи. Але я дуже задоволений тим, що тепер він мене впізнає. Ми з ним зустрілися 21 червня в літаку, який летів з Рима до Женеви. Він летів у мою країну, в Швейцарію, і мені вдалося з ним поговорити знову і навіть поставити йому запитання під час знаменитої прес-конференції, під час зворотного польоту до Рима.

– А які його вчинки вас реально вразили?

– У Франції є архієпископ, який сказав: “Так, ми голосували за нього в Сікстинській капелі, але ми не знали, наскільки це змінить, наскільки це здивує”. Архієпископи, кардинали, які обрали його, не усвідомлювали, наскільки приголомшливу людину вони обрали. Зрозуміло, його обрали кардинали, щоб навести лад у фінансах Ватикану. Він створив різні комісії, наприклад, С9 – суперрада кардиналів, зокрема для реформування всієї церкви. І всі справи, всі проекти, які були занедбані, він їх взяв з такою міццю, з такою надмірною аргентинською силою і таким єзуїтським талантом. Тому що не слід забувати, що папа належить до єзуїтів. Йому вдалося взяти проблеми в свої руки і поступово знайти їх вирішення, включаючи дуже делікатні справи, які нині привертають загальну увагу. Як-от, наприклад, педофілія в церкві.

– Я чула, що папа настільки просто живе, що навіть може сам собі їжу в мікрохвильовці розігрівати. Це правда – такі речі ви спостерігали за ним?

– Папа відмовився жити в знаменитих папських апартаментах, що виходять на площу Святого Петра. Ці кімнати повні меблів, золота, творів Мікеланджело і Рафаеля – це дуже старовинне умеблювання, вартість якого неможливо оцінити. Але він сказав: “Ні, ні в якому разі”. Лімузин чекає його перед Сікстинською капелою, а він їде на автобусі разом з кардиналами в невеликий пансіон і каже: “Я хочу жити тут”. І він живе на другому поверсі, в невеликій кімнаті – в ній спальня і невеликий кабінет. Його охороняють двоє швейцарських гвардійців, і він живе в цьому маєтку для престарілих священиків і монахинь. І мені пощастило кілька разів обідати на першому поверсі. Я бачив, як папа сам набирає собі салати, бере пасту і сам її розігріває в мікрохвильовці. Все це абсолютно по-простому. Ви можете уявити собі, що це роблять президент США Дональд Трамп або президент Росії Володимир Путін? Або інші очільники держав?

– Цей папа вважається одним із найпрогресивніших пап, тому що він першим визнав роль євреїв у католицизмі, і, наприклад, він першим примирив геїв і католицизм. Він, правда, такий прогресивний папа?

– Так, за його повсякденними діями видно, що це папа – реформатор, прогресивний. Він освіжив церкву, а також вийшов за межі католицьких догматів. Його дискурс сьогодні, це як Махатма Ґанді, Нельсон Мандела, Мартін Лютер Кінг. Його дискурс виходить за рамки простого релігійного факту, і в цьому він напрочуд сучасний. Тому є і некатолики, які люблять Франциска. Наприклад, він говорив, що для того щоб бути добрим католиком, необхідно насамперед бути добрим євреєм. Щоб зрозуміти Франциска, необхідно зрозуміти життя Франциска в Аргентині. Все, що він зробив в Аргентині, – це міжрелігійний діалог, посадивши за одним столом мусульман, євреїв і представників інших релігій. З проблемою ісламського тероризму він знайомий був в Аргентині, внаслідок терору в Буенос-Айресі наприкінці 90-х. З бідністю він знайомий теж – він її бачив зблизька, в бідонвілях Буенос-Айреса. Немає там такої родини, яку б він не благословив, немає такої пари, яку б він не вінчав. У цих бідонвілях він справжній святий. Всі проблеми цього світу, зокрема Європи, йому знайомі ще з Аргентини. Тому він тільки застосував тут, в Європі, розуміння цього явища в Аргентині. Візьміть його заяву про гомосексуалістів: “Хто я такий, щоб судити їх?” Він сказав це в Аргентині. Знаєте його знамениту заяву про екологію, про людину, яка розглядається як непотріб? У всіх заявах, які він зробив на єпископській конференції в Бразилії, можна знайти масу цитат, які він промовляє зараз. Він це говорив ще тоді, коли був кардиналом Бергольйо.

– А чи правда, що учителем у нього був український священик Степан Чміль, і чи правда, що папа встає і лягає, молячись на ікону, яку йому подарував український архієпископ Святослав Шевчук?

– Цілком вірно – це український архієпископ, який проживає в Буенос-Айресі. І наскільки мені відомо, він попросив привезти йому з Буенос-Айреса цю ікону. І вона у нього знаходиться в кімнаті серед інших предметів.

– Зараз УПЦ Київського патріархату перебуває в процесі отримання Томосу. Тобто вона хоче нарешті здобути незалежність від Московського патріархату і впливу Москви. Патріарх Кирило не хоче цього і починає вже робити заяви та погрожувати можливими кривавими зіткненнями між вірянами. Папа Франциск збирається приїхати в Україну, щоб спробувати якось вплинути на ситуацію і щось з цим зробити?

– Папа не впливає ні на що – це людина миру. Він шукає всі шляхи, що ведуть до миру. Якщо є суперечка, якщо виникають проблеми – він хоче, щоб їх могли вирішити. Якщо говорити мовою єзуїтів – шляхом здорового судження. Тобто шляхом аналізу фактів і доброї волі з обох сторін прийти до вирішення. Папа Франциск дуже любить Україну – в одній з останніх промов він говорив про любу Україну. У січні цього року він був у Римі, в соборі Святої Софії, що є святим місцем для українців. У нього щира симпатія до церкви в Україні, але ви не побачите, як він судить або стає на бік того чи іншого табору. Він людина миру, і цього якраз від нього й очікують.

– Як ви думаєте, в протистоянні Кирила і Варфоломія чию сторону обере папа?

– Він буде на боці миру.

– Я хочу поговорити про вашу іншу діяльність, якою ви вже займаєтеся 30 років – про ваші журналістські розслідування. Ви саме та людина, яка першою знайшла сім’ю в Африці й опублікувала фото чорношкірої дівчини, яка працювала гувернанткою в готелі і заявила про те, що її зґвалтував Домінік Стросс-Кан. Цей скандал призвів до того, що його кар’єра завершилася назавжди. Домінік Стросс-Кан був дуже впливовою фігурою – чотири роки він був очільником МВФ. Опісля ви ще зробили інтерв’ю з коханкою Домініка Стросс-Кана, теж чорношкірою дівчиною. Які саме деталі і що саме з цього інтерв’ю про Стросс-Кана вам запам’яталося найбільше?

– Я особливо згадую початок справи Стросс-Кана. Посеред ночі мене розбудили повідомленням про те, що Стросс-Кана заарештували в готелі в Нью-Йорку. У журналістському середовищі Стросс-Кан мав репутацію людини з вельми активною сексуальною діяльністю. Тому ця справа мене особливо не здивувала як журналіста. Звичайно, журналісти ринули до Нью-Йорка. А я вирішив: у Нью-Йорк не поїду – поїду в Африку. Покоївка Нафісату Діало походила з Гвінеї. Через одного зі своїх друзів я дізнався, що її сім’я живе в Дакарі. Головний редактор сказав мені, щоб я негайно вирушав до Сенегалу. В Африці логіка дещо відрізняється від нашої, і таким чином ви часто йдете помилковим напрямком. Але в кінцевому підсумку я опиняюся перед дверима сім’ї Нафісату Діало. І переді мною відчинилися їхні двері, тому що я сказав, що я швейцарець і приїхав з Лозанни. А найкраща подруга цієї покоївки – двоюрідна сестра, яка живе в Лозанні, але з якою я не був знайомий. Незвичайним було те, що була присутня вся сім’я і досить охоче зі мною спілкувалася. Повернувшись з Африки, я дізнався, що коханка Стросс-Кана живе в Лос-Анджелесі. Мені вдалося зв’язатися з нею – вона приїжджала до Франції. Я знайшов її слід у місті Сарсель, де Стросс-Кан був мером протягом дуже довгого часу. Вона приїхала до Франції і погодилася на довге інтерв’ю. Нас як журналістів цікавило, чи був Стросс-Кан у своєму інтимному житті надзвичайно жорстоким, чи ні, оскільки це фігурувало проти нього щодо історії в готелі. Ця жінка досить активно захищала Стросс-Кана, при цьому вона була досить відверта. Розповідала про його вартості, але також і про недоліки. Це було інтерв’ю, яке на той час мало великий вплив.

– Ви, звичайно, внесли найвагоміший внесок у те, що Стросс-Кан закінчив свою велику кар’єру назавжди. Коли днями папа Франциск сказав, ну для папи точно сенсаційну річ, про те, що секс – це дар божий, я вже думаю, чи не під вашим впливом, ваших розслідувань він це зробив?

– Та ні, з цією справою працювали десятки журналістів. Це був такий тортик.

– Ваше прізвище недавно дуже голосно прозвучало саме у нас, в Україні. Андрій Павелко, голова ФФУ і за сумісництвом голова бюджетного комітету ВРУ, назвав видання L’Illustré, одне з найстаріших у Швейцарії, якому дуже скоро виповниться вже 100 років, жовтим виданням. Вас і ваше розслідування, яке ви опублікували, назвав абсолютно продажними. Чим ви так Андрію Павелку насолили, що він зробив таку заяву?

– Досить смішно чути, що мене вважають продажним корупціонером. Я думаю, що пану Павелку не дуже приємно, що його спіймали за руку. Що вдалося показати різні документи, різні елементи, які говорять про те, наскільки він створив систему особистого збагачення через засоби європейського футболу.

– А що саме було в цьому розслідуванні такого? Що ви там написали?

– Історія досить проста. Пан Павелко, який керує українським футболом, просить УЄФА видати позику в 4 млн євро на будівництво заводу штучних газонів у Києві. Зрозуміло, з огляду на його досить помітну роль в європейському футболі керівництво УЄФА надає йому дуже швидко цю позику – за кілька днів. Таким чином гроші надходять в Україну, ви їх берете і будуєте завод. Це умова отримання позики міжнародно визнаної організації. Але пан Павелко зробив не так. Він створює структуру в ОАЕ, офшорну компанію. Коли ви будуєте завод, вам необхідне обладнання, різні матеріали, ви звертаєтеся до різних компаній, які будуватимуть вам завод. Американська компанія, наприклад, говорить вам, що поставить штучний газон. Вона виробляє штучні газони і має формулу виробництва. Компанія не повинна безпосередньо звертатися до пана Павелка в Україні, а діяти через офшорну компанію в ОАЕ. Тобто система досить проста. Ця компанія з ОАЕ перепродає ФФУ і, зрозуміло, отримує прибуток у 20%, який йде до цієї офшорної компанії. Це досить проста схема, яка дозволяє дуже швидко отримати прибуток.

– Про які суми йдеться?

– Спочатку було 4 млн, але ці гроші генерували багато грошей.

– Коли ви почули такі слова від Андрія Павелка, коли він вас звинуватив у продажності, що подумали?

– Бути журналістом – це гра, коли журналіста атакують ті, дії яких і нечесність ви викриваєте. У пана Павелка досить добре організована система. Це цілком очевидна нечесність, і зрозуміло, людині не подобається, що її схопили за руку, і тому вона реагує. Я б сказав, що це війна, але мене вона сильно не лякає.

– Я так розумію, що стаття була передрукована ще іншими світовими виданнями, і через це пішла різка реакція. Хто передрукував статтю?

– Ця публікація з’явилася в моєму журналі L’Illustré, потім її передрукували інші ЗМІ у Франції, Португалії, Європі, щоб познайомити з нашими викриттями.

– А що ви тепер збираєтеся робити? Якщо ви говорите, що це необґрунтовані звинувачення, образи на вашу адресу – ви збираєтеся йти до суду? Які далі ваші дії?

– Так, я на це розраховую. Проблематично те, що у нас у кримінальному кодексі є стаття за наклеп, а, на жаль, у вашому кримінальному кодексі, в Україні, такої кваліфікації немає. Тому я змушений і думаю, що зроблю це, подам до суду в Україні на пана Павелка для відшкодування шкоди. Зрозуміло, я не дозволю, щоб мене обливали брудом, ображали і залякували. Я піду до кінця. Пан Павелко звинувачує мене в продажності, а я його звинувачую в розкраданні коштів для особистого збагачення, в тому, що він злодій і брехун. У мене є всі документи. Якщо він стверджує, що я продажний, нехай це доведе за допомогою документів. Можу сказати, що він буде шукати їх довго і не знайде.

– А те, що ви сьогодні в Києві, – це теж пов’язано, і нам чекати другу серію розслідування щодо Андрія Павелка? Чи ви з іншого приводу приїхали до України?

– Я приїхав, тому що мене люб’язно запросили. В Україні багато відбувається довкола цієї справи. Я розслідую, і потім, можливо, з’явиться інша стаття – через півмісяця, місяць. Майбутнє покаже. Я надам це, коли буду готовий, коли буду впевнений. Я ніколи не висуваю нічого легковажного. Коли я говорю про щось – я завжди можу це довести. І ви можете подивитися на весь мій шлях журналіста – ви не знайдете випадку, коли я був неправий.

– А якби в Європі або в Швейцарії чиновник звинуватив журналіста в продажності – які б наслідки були після цього?

– У Швейцарії, якщо мене звинувачують у корупції – я подаю позов у кримінальний суд, і особа, яка звинуватила мене в продажності, має постати перед судом і надати докази. Якщо вона не надасть докази – вона буде засуджена судом, і вирок може бути досить тяжким.

– За всю вашу 30-річну кар’єру журналіста і журналіста-розслідувача, вам коли-небудь хтось погрожував? Були небезпечні розслідування? Чи все минало м’яко і спокійно?

– Ви хочете запитати, чи погрожував мені пан Павелко, правильно я зрозумів?

– Ні. Я загалом запитувала. Хоча, якщо погрожував Павелко, розкажіть і про це.

– Ні, до цього часу ні. Але я хотів би сказати пану Павелку, що я в прекрасній формі, що у мене немає наміру стрибнути з 15-го поверху будинку. Коли я переходжу вулиці, я уважно дивлюся наліво і направо. Я перебуваю в Україні і трошки розумію ситуацію тут. Багато моїх друзів казали: “Не займайся корупцією в Україні”. Якщо я це говорю, то хочу, щоб всі знали, що якщо зі мною щось станеться, я не маю наміру вкоротити собі віку. Я не маю наміру загинути в автомобілі, і взагалі геть відсутні всілякі думки про самогубство. У мене прекрасне здоров’я. Я це говорю, щоб всі знали. Але поки пан Павелко не погрожував мені. Щодо Павелка – це не моя особиста справа. Якщо я кажу, що хтось, як він, є злодієм, нечесним, то це тому, що у мене є тому докази. Але я не звинувачую всю чинну владу в Україні. Цю особу – так. Але я не борець з корупцією в Україні – мова про справу з паном Павелком, оскільки вона стосується Швейцарії. УЄФА в Ліоні відреагував більш елегантним способом, ніж пан Павелко. УЄФА сказав, що проведе внутрішнє розслідування, але УЄФА не сказав, що все сказане мною є фейком. Досить цікаво, що прокуратура Швейцарії також почне розслідування. Чи буде вона діяти? Тому що Швейцарія може сказати, що це внутрішні справи України і вона повинна розслідувати, якщо корупція пов’язана з паном Павелком. Керівник САП в Україні є особистим другом Павелка – це створює певні проблеми.

– За всю вашу журналістську кар’єру чи часто на вас подавали до суду ті, хто був ображений вашими публікаціями?

– Так, це відбувалося часто – “наклеп”, десь із десяток разів. І це природно, і я дуже цим пишаюся, бо будь-який судовий процес вартує більше за будь-яку журналістську премію або медаль, оскільки це доказ того, що ви добре зробили свою роботу.

– А скільки разів ви вигравали, скільки разів програвали?

– Я весь час вигравав і програв тільки один раз, у Страсбурзі. Але це не стосувалося наклепу або розголошення – йшлося про технічну проблему. Справа в тому, що я розголосив секретні документи – свідчення свідка в кримінальній справі. Швейцарія переслідувала мене за розголошення цих документів, а не тому, що я написав якусь брехню. Це була правда – просто швейцарське правосуддя не допускає публікацію документів, які за визначенням вважаються секретними. Тому в Страсбурзі я програв, але виграв апеляцію. Було ще останнє оскарження, і я програв з одним голосом проти.

– А хоч раз вас реально пробували купити? Коли-небудь? І яка це була сума, якщо вам її пропонували?

– На жаль, ні. Хотів би, смішно, але ніколи не пропонували. Я думаю, що мене знають: публіка і середовище журналістів Швейцарії – це вузьке коло. Всі один одного знають. Я в цій сфері працюю вже 30 років, і всі знають, що це не мій хліб.

– Я хочу згадати ще про одну вашу публікацію, пов’язану з Романом Поланськи. Як ви взяли участь тоді в цій історії зі знаменитим режисером Романом Поланськи, коли його звинуватили в зґвалтуванні 13-річної дівчинки?

– Романа Поланськи заарештували, коли він виходив з літака в Цюріху. Він прилетів з Парижа – хотів брати участь у фестивалі кіно. Його тримали в ув’язненні кілька тижнів. Потім він вийшов, і йому наділи електронний браслет на ногу, і він поїхав у своє шале в Швейцарських Альпах. Зрозуміло, всі журналісти чатували на нього – хотіли сфотографувати. Я працював з фотографом. Рано-вранці на другий день ми побачили, що відкрили фіранки, але на дуже короткий час. Ми знаходилися на досить великій відстані від його будинку, але мій фотограф зробив єдиний знімок. І на фотографії ми побачили око Поланськи між двома фіранками. Смішно те, що ми побачили своєрідне знаряддя злочину. Знімок вийшов дещо розмитим, але він облетів весь світ. Зі знаменитим оком Поланськи. У певному сенсі це була загнана людина.

– Якщо б ви опублікували повну фотографію, а не обрізану, то вона була би ще більш скандальна, правильно?

– Та ні. Це було давно, час летить швидко. Але ця історія не шкодить Поланськи – вона просто смішна.

– Ще одне резонансне міжнародне розслідування, яке ви робили, було пов’язано з Міхаелем Шумахером. Ви перший, хто написав про те, що його сім’я переїхала разом з ним жити на Майорку після тієї страшної аварії. Як все було, розкажіть?

– Все просто. У нас з’явилася інформація, що сім’я Шумахера придбала віллу в Пальма-де-Майорці, в невеликим містечку Домбраж. Моя газета запропонувала мені з’їздити туди. Це було літо. Обійшовши сусідів, зустрівшись з різними людьми, особливо з пані мером, яка сказала: “А знаєте, Міхаель Шумахер приїде сюди жити. Він приїде сюди оздоровитися, в цьому іспанському будинку”. Я неодноразово ставив їй запитання, в різній формі, і вона завжди відповідала однаково. І ось є інформація, і також інформація зі Швейцарії. До того ж сім’я Шумахера через свого представника поширює комюніке, в якому говорить, що Шумахер не збирається жити в Іспанії. Але я ніколи і не писав, що він влаштується в Іспанії – просто сказав, що він повинен приїхати на цю віллу. У цьому випадку також відбулося певне викривлення. Мене хотіли виставити як журналіста, який пише нісенітницю. А я просто написав, що Міхаеля Шумахера, який до теперішнього часу перебуває на своїй віллі в Швейцарії, повинні перевезений до Іспанії. Це могло бути шість місяців в Іспанії, шість – у Швейцарії. Я просто повідомив, що його привезуть у цей будинок в Іспанії, з різних причин. Як і тому, що з Балеарськими островами пов’язана історія родини Шумахерів. Дружина Шумахера, яка дійсно вірить в одужання, у відновлення свого чоловіка, робить все, що може його стимулювати, витягнути її чоловіка з цього тунелю, в якому він знаходиться. Це, як і історія з Павелком, – часто у вас є основа, різна інформація, а потім спонтанно, навіть попри ваше бажання приходить інформація. Ця професія і цікава тим, що ви знаєте інформацію, і вас атакують люди, які знають правду або шматочок історії. Так, говорити про особисте життя людей – це завжди тонка річ. Але я знаю, що він перебуває в такому стані, що він не може говорити, не може пересуватися. Його перевозять в кріслі-каталці, протягом дня він не лежить. До нього приходять різні лікарі, що займаються ним і стимулюють його м’язи. Наприклад, для стимулювання його возили в автомобілі, щоб у нього виникло відчуття, що він керує автомобілем. Багато хто говорив, що він плаче, коли сидить перед озером. Очевидно, що все це повертає його до життя. Якщо людина може плакати, дивлячись на щось, це означає, що в ній є ще життя. І можливо, це одна з причин, чому пані Шумахер, яка абсолютно вірить у його одужання, привезла його до Іспанії, де вони провели щасливі дні. І він був дуже прив’язаний до Іспанії, де у нього багато друзів. Можливо, в цьому кліматі, під цим небом, під цим сонцем щось буде простимульовано.

– Коли ви робите журналістські розслідування, яким чином ви намагаєтеся захиститися від фейків, коли хтось намагається пустити вас помилковим слідом?

– Так, це постійна небезпека. Ще до виникнення моди на фейки ця проблема існувала. Треба перевіряти, перевіряти ще раз, підтверджувати. Але особлива небезпека цієї професії – це міфомани. Це найжахливіша пастка, в яку ми, журналісти, можемо потрапити. Ви можете зустрітися з міфоманом, який може вам розповісти цілком достовірну історію, і якщо ви її не перевіряєте чи не підтверджуєте, то іноді можете опинитися в пастці. Поки що Бог або щось інше (я не віруючий) оберігало мене. Але в нашій професії ніхто від цього не застрахований.

– Ви говорили мені, що у вас була подібна історія, коли ви проводили розслідування щодо Стросс-Кана.

– Так, я зіткнувся з одним молодим чоловіком, який розповів, що його сестру зґвалтував Стросс-Кан під час конференції в Страсбурзі. І що його сестра залишила прощального листа і вкоротила собі віку. Він представив цей лист, дуже зворушливий. Він вказав всі елементи, і все змушувало вірити, що це правдива історія. А це був період, коли всі журналісти копали довкола справи Стросс-Кана. Зрозуміло, існує спокуса в цьому випадку занадто захопитися і видати інформацію занадто швидко. Я поїхав на 4 дні в Страсбург, все перевірив. Спочатку все здавалося правильним, а потім ви йдете на кладовище і не знаходите могилу. А потім ви йдете за адресою, де жила так звана сестра, а її не знають. Дивно, що це номер 8 вулиці, де під номером 6 вкоротила собі віку молода жінка в той самий час. А за телефонним номером я вийшов на адресу, де жили батьки цього хлопця, і дізнався, що у нього ніколи не було сестри. І що він сам був жертвою сексуальних домагань. І він переніс свою власну історію, хотів привернути увагу журналістів і навіть адвокатів до цієї повністю фальшивої історії. Тому потрібно перевіряти і перевіряти ще раз. Це був міфоман, очевидно, дещо хворий. Напевно, він хотів очиститися таким чином від всього пережитого, перенісши це на неіснуючу сестру.

– Ви робили інтерв’ю з одним із убивць Махатми Ґанді. Що він вам розповів?

– Це було дуже давно. Я був юним журналістом, мені було 18 років. Це було в Нью-Делі, в 83-му. Він був останній, хто вижив, з тих, хто влаштував змову. Наскільки я знаю – стріляв його брат. Він провів 35 років у в’язниці, і після звільнення я повів його на місце вбивства Махатми Ґанді. Зараз там споруджено меморіал, і було дивно бачити цього злочинця, який повернувся на місце злочину, який імітував всі рухи Махатми і який говорив: “Його вбили, тому що він хотів бути диктатором”. Жорстокі слова на тлі непротивлення. Це вражало. Але цій історії вже понад 35 років.

– Але він так і не розкаявся в тому, що він зробив?

– Не розкаявся і до кінця був упевнений у справедливості того, що вони зробили, і жив з культом свого брата – вбивці, якого повісили.

– Яка найбільш неординарна зустріч з найбільш неординарною людиною у вас була за все ваше життя?

– Важко визначити. Але мене найбільше вразив Франсуа Міттеран – це точно. Тому що коли він дивився мені в очі, у мене було враження, що він все знав про мене, ніби читав усередині мене. У нього був погляд змія – це повністю виводило з рівноваги. Але було приголомшливо. Серед людей, які найбільше вплинули на мене, – я скажу про людину, яку я обожнюю, до якої я відчуваю велику ніжність, прихильність, – це сестра папи. Її звати Марія-Єлена, вона живе в передмісті Буенос-Айреса. Це чудова людина. Я вам підписав книгу, де є фотографія з сестрою, і написав цитату Альбера Лондра, якого вважають своєрідним батьком франкомовних журналістів. Він говорив: “Наша професія – не приносити задоволення або ж завдавати шкоди, а вказувати пером на рану”. Саме до цієї цитати можна звести нашу професію. Тобто не йдеться про те, подобається-не подобається, а вказати, де існує проблема. Ніколи не йдеться про зведення особистих рахунків з людьми, дії яких іноді виходять за рамки закону. Найімовірніше, ви з ними не знайомі особисто. Сьогодні журналістика бореться, і я знаю, що Україна заплатила важку данину, втратила журналістів. І єдиний бій – це бій за істину: подобається вона чи ні. Ця цитата добре пояснює сенс нашої професії.

– Коли ви вимовляєте слово “Україна”, які у вас асоціації виникають?

– Мої спогади ще в 80-і роки про Чорнобиль. Мене це досить сильно вразило, коли я був підлітком. Зрозуміло, є набагато позитивніші речі. Я думаю про музику, артистів. Я знаю, що Прокоф’єв був українцем, піаніст Горовиць був українцем, у вас було дуже багато відомих музикантів і письменників. І великий тенісист – Медведєв. Я фанатик тенісу.

– Дякую вам за це інтерв’ю. Я хотіла би побажати, щоб коли через 15 років ви приїдете до України, то у вас асоціації виникали насамперед як про країну передових ІТ-технологій, багатих, талановитих, щасливих людей. Це таке побажання і для нас, і щоб у вас теж все було добре.

– Спасибі вам.

Новини за темою


Let’s block ads! (Why?)

Powered by WPeMatico

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.